Людина, що лише поверхово знайома з шашковою композицією, упевнено скаже, що нині діючий і плідний шашковий композитор Станіслав Юрійович Устьянов досяг усього, чого прагнув у своїй спортивній кар’єрі, й тепер спокійно спочиває на лаврах шашкового Олімпу — адже він є чотириразовим чемпіоном нашої країни з шашкової композиції, маючи також 5 срібних і 7 бронзових медалей.
За результатами 1-го чемпіонату світу з шашкової композиції (2005 рік), де він здобув перше місце у категорії мініатюр (7×7 шашок), йому присвоєно звання міжнародного майстра ФМЖД (Всесвітньої шашкової федерації).
Однак більшість шашкових спеціалістів вважає, що творчий потенціал Устьянова-композитора ще далеко не вичерпано, і йому, людині з величезною шашковою ерудицією, належить ще багато зробити для шашок. Слід зауважити, що і він сам вважає, що його найкращі результати ще попереду — варто лише трохи натиснути, впоравшись із катастрофічною нестачею часу.
Говорячи про шашкові знання Станіслава, варто відзначити, що перед нами не кабінетний ерудит, а справжній "учений із виробництва", який не лише знає і розуміє спадщину шашкових корифеїв, але й глибоко співпереживає їхній творчості, буквально проникаючи в їхню шашкову душу.
Найбільше йому імпонує жанр закінчень у шашках-64 (до шести простих з кожного боку); далі йдуть жанри етюдів на малій дошці з простими шашками і стокліткові мініатюри. Перші два жанри приваблюють Устьянова тим, що вони допомагають йому зростати як шашисту-практику, заряджаючи його бойовою енергією, спрямованою на перемогу за дошкою. Що ж до жанру стокліткових мініатюр, то вони є для харківського композитора вікном у такі привабливі й невідомі землі шашкового світу.
Знайомство нашого іменитого композитора з шашками відбулося більше 40 років тому. Було це так. Влітку 1978 року його молодша сестра Іветта здавала майстерський норматив з художньої гімнастики в Будинку фізичної культури ДСО "Авангард", що знаходився на Чеботарській вулиці. Не лише братська турбота, а й спортивна солідарність (він уже серйозно захоплювався гандболом) привели юного Станіслава на змагання з художньої гімнастики. Під час перерви між виступами, оглушений гучною музикою, він піднявся на тихий другий поверх, де й відбулася ця пам’ятна для Станіслава зустріч із видатним шашистом сучасності — З. І. Цириком. Зіновій Ісакович, показавши шашковий феєрверк незнайомому хлопцеві, буквально його зачарував.
Відтоді Станіслав не біг, а летів на тренування в "Авангард". Він першим з’являвся в секції, а, йдучи останнім, проводжав Зіновія Ісаковича до трамвайної зупинки. Зірки на життєвому небосхилі молодого спортсмена розташувалися так, що йому не довелося обирати між м’яким м’ячем, який зручний для рук, і захопливими шашками. Амплуа, яке було у Станіслава, — воротар-гандболіст, а які важкі удари дістаються воротарю, мабуть, знає кожен. Травми йшли одна за одною. І одна з таких травм надовго вибила юного кандидата в майстри спорту СРСР із звичної, але неспокійної спортивної колії — він опинився наче поза спортом (так йому тоді здавалося). А йому, нетерплячому, хотілося захоплення перед битою, лестила увага й захват глядачів, хотілося тренувань до сьомого поту, поїздок на різні змагання — але серйозна травма вирвала Станіслава з м’язистого і нестримного братства гандболістів.
Наче почувши голос самої долі, Станіслав жодного разу в подальшому житті не пожалкував про те, що запал і азарт спортивних арен він через проблеми зі здоров’ям проміняв на усамітнення шашкового мрійника. І це попри те, що з часом більшість його друзів із ДЮСШ потрапила до основного чи дублюючого складу збірної команди країни.
У новій спортивній родині — тепер уже шашковій — його, людину, яка ще мало розумілася на тонкощах шашкового мистецтва, тепло зустріли хлопці, які, за словами Станіслава Юрійовича, "і через сто років міцно потиснуть протягнуту руку і завжди підтримають у скрутну хвилину". Він побачив різні міста і республіки СРСР, подружився з людьми, фанатично відданими практичним шашкам і шашковій композиції, пізнав чиновників, яких люто ненавидів — цих лицарів прекрасної й чистої ідеї. Був гравцем-практиком, тренером, суддею, демонстратором партій, а свого часу навіть завідував шашковим господарством. Проводив сеанси в колоніях для неповнолітніх правопорушників, у лікарнях, де учасники сеансів не завжди мали столи й стільці — вони грали, лежачи на ліжках або сидячи в інвалідних візках, в організаціях УТОС (Товариство сліпих). Для Станіслава Юрійовича багато значила дитяча аудиторія — природжений педагог, який здобув спеціальність тренера-педагога з шашок після закінчення Харківського інституту фізичної культури, він проводив сеанси та демонстрував красу шашкового мистецтва в дитячих садках, школах, ліцеях, літніх таборах і дитячих санаторіях. Перед кожним сеансом, після 5–10 хвилин огляду з історії гри, намагався показати привабливість шашкової композиції з шашок-64; як правило, демонстраційним і дослідницьким об’єктом були позиції, що належали шашковій творчості самого Станіслава Юрійовича. Його душа буквально співала, коли він бачив, як широко розплющувалися очі у захопленої дітвори, як теплішали уважні погляди дорослих учасників лекції-сеансу, які, часто не знаходячи слів для захоплення тією чи іншою позицією, лише розводили руками.
Сьогодні Станіслав Юрійович не підбиває підсумків своєї творчої діяльності, він лише філософськи зазначає: "За все, що було, і за те, що буде в моєму житті, я вдячний мудрій грі й особливо вдячний шашковій композиції, яка є найяскравішою гранню людського генія".
Сучасні фахівці з шашкової композиції твердо впевнені, що фанатично працездатний і талановитий Станіслав Юрійович, позбувшись "народницького" підходу до життєвих і шашкових ситуацій, у недалекому майбутньому зможе змусити ще гучніше зазвучати свою ліру шашкового співця найчистішими нотами найвищого мистецтва.
Майстер спорту, академік С. В. Мезенін.
